Ця зустріч в харківському Гілелі стала тихим і водночас дуже сильним простором пам’яті. Ми говорили про єврейську спільноту Харкова до 1941 року - про живе, наповнене життя громади, її повсякдення, традиції, внутрішні зв’язки. У цьому контексті тема Шоа звучала особливо гостро: як трагедія, що не просто обірвала життя, а зламала долі, знищила цілі світи й залишила глибокий слід у спільній історії. Важливим моментом вечора стало запалення свічок. У тиші, без зайвих слів, цей жест став знаком пам’яті, скорботи й поваги до тих, кого забрала трагедія Голокосту. Світло свічок об’єднало нас у спільному відчутті відповідальності пам’ятати й передавати цю пам’ять далі. Наприкінці зустрічі ми сіли разом у коло й провели символічну практику з червоною ниткою. Передаючи клубок із рук у руки, ми ніби з’єднували себе в єдине ціле, відчуваючи, що всі ми пов’язані - історією, пам’яттю, людською присутністю одне для одного. Кожен мав можливість поділитися тим, що він виніс із цієї розмови, що відчув і що для себе зрозумів. Ці слова були різними, але в них звучало спільне - усвідомлення цінності кожної людини й важливості зв’язку між нами. Дякуємо всім, хто був цього вечора поруч. За уважність, за тишу, за чесні слова й готовність проживати складні теми разом. Саме так пам’ять стає живою й має сенс.